Максим Шапіро - Божий суд

[f_r]

Максим Шапіро

Божий суд

Бог завжди на боці великих батальйонів
Маршал Жак д'Етамп

Бог створив людей слабкими і сильними, а полковник Кольт зрівняв їхні шанси


Мілетич стрімко заскочив до гелікоптера, ствердно кивнув на запит у погляді пілота й повернувся до старшого менеджера родовища.
- У чому проблема? - уривчасто спитав він під акомпанемент реву двигунів під час злету.
Менеджер дещо затримався з відповіддю - він вперше бачив свого безпосереднього господаря й одного з найбагатших людей Мірри. Він здався йому непристойно молодим і тендітним. Років тридцять від сили. Високий, але дуже худий.
- Кхамір заявив, що угода більше не дійсна та вимагає ще грошей, - відповів, нарешті, старший менеджер, зібравшись з думками.
- Причина?
- Тифраніанці запропонували йому більше. Вони готові платити готівкою та вантажити руду на зорельоти вже зараз.
- Ви сказали йому, що він не може розірвати угоду раніше, ніж за 5 років?
- Так, але він відповів, що папірці торгашів його не цікавлять. Він, мовляв, воїн, і якщо торгаші його обдурили, то він візьме своє за правом вільного. Я відповів, що це недопустимо.
- І?
Старший менеджер мовчки повернувся до Мілетича іншим боком обличчя. Під оком в нього розпливався величезний синець.
- Зрозуміло. Що з нашими робітниками?
- Кхамір заявив, що поки він не отримає ще грошей, вони гості клану. З ними поводяться добре, але...
- Але вони, фактично, заручники?
- Так.
Мілетич на якийсь час задумався.
- Я думаю, - несміливо почав старший менеджер, - потрібно звернутися до наших військ і...
- Давно на Мірджалі? - спитав він.
- Пів року.
- Ви не з Мірри?
- Ні. Я з Гести.
- Одна з планет Демократичної Співдружності?
- Так.
- Ви погано уявляєте процедуру залучення військ з Мірри. Оскільки це приватне підприємство поза юрисдикцією планетарної системи Мірри, то війська безплатно будуть рятувати виключно громадян Мірри. Вони є серед робітників, захоплених у заручники?
- В такому разі армія Мірри вимагатиме оплатити її роботу з примусу до дотримання ділової угоди. Це щонайменше солідний пакет акцій родовища. І на узгодження піде кілька днів. Увесь цей час копальня не працюватиме. Прямі втрати. Мене це не влаштовує. До того ж мені не хотілося, аби клан Кхаміра перебили. Тоді інші клани почнуть визначати права власності на родовище, і поки не з'явиться новий визнаний господар, ми знов-таки не зможемо нормально працювати.
- Але в нас немає виходу!
- Є. Я знаю як тут усе працює. Кхамір вже пропонував "божий суд"?
- Божий суд?! Але це ж... - гелікоптер приземляючись спружинив.
- Я знаю. Поки я веду переговори - мовчати, і що б не сталося, не втручатися. Усе під контролем, - не чекаючи відповіді, Мілетич вистрибнув з вертольота, розставив руки для обіймів і пішов назустріч до м'язистого велета у шкіряному обладунку, що глузливо посміхався.
- Радий бачити тебе, Кхаміре. Шкода, радість псують розмови про те, що ти не дотримуєшся слова.
- Слово моє залізне, відповів Кхамір, посміхаючись, - А от твої торгаші мене обманули. Вони обіцяли мені чесну ціну, а я довідався, що копальня коштує дорожче. А вони у відповідь пхають мені якісь папірці.
- Кхаміре, тобі дали справедливу ціну. Ти сам знаєш, що шкура не вловленого бакара вартує вп'ятеро менше шкури спійманого. Ти отримав гроші за копальню, коли її взагалі не було. Усе чесно.
- А от тифраніанці говорять, що мене ошукали... Я не торгаш - я чесний простий воїн і не знаю, кому вірити. Думаю, тільки боги зможуть розплющити мої очі, - маленькі оченята гіганта хитро й очікувально уп'ялися в Мілетича.
- Ти хочеш божого суду?
- Так. Усі прикмети вказують, що на те воля богів.
- Добре. Я позву начальника моєї охорони, а ти свого. Нехай буде так.
- Ні.
- Ні?
- Навіщо нам охоронці? Я не можу образити такого високого гостя. Для мене буде честю увійти в коло саме з тобою.
- Тобто, ти хочеш, щоб ми з тобою...?
- Так. Ми ж не хочемо втратити обличчя перед своїми людьми? - Кхамір тріумфально посміхнувся.
Мілетич ошаліло поглянув на різні боки. Він мав вигляд загнаного лиса.
- Ти хочеш до смерті? - хрипло спитав він.
- Навіщо до смерті, - посміхаючись, відповів Кхамір, - Доти, доки спина не торкнеться землі двічі. Хоча не приховуватиму, такого зі мною досі не траплялося.
- Добре! - голосно відповів Мілетич. І тихо додав пошепки: - Ох і хитрий же ти, Кхаміре.
Кхамір зробив невинні очі й похитав головою.
Коли вони попрямували до кола, старший менеджер підбіг до Мілетича і зривистим голосом зашепотів йому на вухо.
- Ви збожеволіли! Кхамір найкращий кулачний боєць клану! Він навіть начальника своєї охорони вкладає у поєдинку без зброї! Він вас просто вб'є!
Мілетич повернув голову, і від його погляду менеджер закляк на місці.
- Не втручатися! - тихо процідив він і пішов уперед не озираючись.
Старший менеджер безпомічно дивився йому вслід.

***
Як потім говорили старійшини - бій був добрий. І закінчився дуже несподівано. Про такі поєдинки складають пісні, які живуть вічно. А після них зачинають бенкети, про які пам'ятають століттями.

***
На ранок наступного дня увесь клан вийшов проводжати гостей. Кхамір поклав свої велетенські руки на плечі Мілетича.
- Твій батько Бактар дуже пишався би тобою, якби був живий. Ти виріс у великого воїна. Від такого не соромно зазнати чесної поразки.
- Мій батько Мілетич з роду Мілетичів, - була строга відповідь
Кхамір примирливо хитнув головою.
- Пробач мені. Я неправильно сказав. Я кажу, якби твоїм батьком був Бактар, то він тобою дуже пишався б.
- Дякую, - щиро відповів Мілетич.
Вони ще раз обійнялися, і Мілетич застрибнув у гелікоптер.

***
- ... і все ж-таки, я вважаю, що це було необачно, - не вгавав старший менеджер. - Ви могли б серйозно постраждати й навіть загинути.
- Кхамір не мав шансів, - розслаблено відповів Мілетич. - Жодних. Я міг убити його за частку секунди на початку поєдинку.
- Як?..
Мілетич заплющив очі й відстороненим голосом почав розповідь:

"У великого воїна Бактара народився син. Син був слабким, і як не старався Бактар, яких найкращих вчителів воїнської справи не наймав - усе було марним. Син ріс ганьбою роду. Йому виповнилося дванадцять, і він не зміг пройти обряду посвячення в чоловіки. Його вигнали з клану, а Байкар заявив, що відтоді в нього на одного сина менше. Мати пішла разом із сином. Вона працювала у поселенні зоряних, коли її побачив інженер Мілетич. Вони одружилися й інженер відвіз їх на Мірру. Зоряні лікарі виправили здоров'я сина, і хоч він не став сильним, перестав бути хирлявим. Він добре вчився й закінчив найпрестижніший економічний коледж, отримавши державну стипендію. Вже через рік після закінчення навчання він розбагатів. Половину свого доходу він віддав батькам, а другу витратив дуже дивно. Він заплатив за курс генетичної підготовки бійця спецсил з ізручного бою. Його тіло зібрали наново, а його мозок перепрограмували так, що відтоді зрівнятися з ним у поєдинку без зброї міг тільки інший з такою ж підготовкою. Так син Бактара нарешті зміг позбутися демонів свого минулого."

- На Міррі люди змагаються розумом, а не м'ясом, яке отримують від народження, - закінчив свою оповідь Мілетич.
З усієї історії старший менеджер схопився, здається, лиш за одне.
- Ви походите з Мірджалу?! І ви - один із найбагатших та найвпливовіших людей Мірри?! Але це неможливо! Мені завжди говорили, що на Міррі ненавидять іммігрантів з відсталих планет!
- Ви помиляєтеся, - відповів Мілетич, м'яко усміхаючись, - Мірра - вона як дзеркало - усміхнися ій, і вона усміхнеться тобі, ненавиди її, і ти відчуєш силу її ненависті. Саме за це я і люблю свою нову батьківщину.